Ніколи так душа ще не мужала!
Ніколи так ще дух не безумів!
Найгеніальніший і найроздвоєніший український поет ХХ століття, який, за словами Василя Барки, "належав до одного ряду з автором "Слова о полку Ігоревім" і творцем "Кобзаря"". За словами Миколи Зерова, він "зруйнував готові форми української лірики і висунув нові, свої, ще нечувані й небачені... Він - своєрідна рослина з українського поля", на його поезії не відбилися жодні сусідські впливи. Комуністична влада швидко зламала його сонячний кларнет, але він таки встиг подаруват нам чимало коштовних перлин.
Сергій Єфремов писав: "Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, і з цього погляду він самотній, стоїть понад напрямами... Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа".
Василь Стус так писав про Тичину: "В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину - нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням".
... Ах,
нікого так я не люблю,
як вітра вітровіння,
його шляхи, його боління
і землю свою.
Немає коментарів:
Дописати коментар