Тарас Григорович Шевченко - його фото, які дійшли до наших часів

    Як відомо, поет і художник фотографувався десять разів. Про перший знімок (в кожусі, шапці і з бородою) ми вже розповідали раніше.

    Сьогодні мова йде про другу (за хронологією) світлину Т. Шевченка. За дослідженням В.М.Яцюка вона датується 1859 роком. Ледь помітний штамп фотографа Шпаковського шевченкознавець виявив на примірнику світлини, що зберігається в Національному музеї Т.Г.Шевченка, а колись була в колекції Василя Тарновського. Прочитати тиснений напис "SCHPAKOWSKI" вдалося не відразу, ще складніше - розшукати інформацію щодо імені та по-батькові майстра, адреси його ательє, адже цей фотограф не був відомий навіть дослідникам історії фотографії. Цікаві дані про Шпаковського зберіг журнал "Фотограф" (1864 р.). У першому числі видання розповідалось, що "чудовий знавець фотографічної справи" пан Шпаковський почав читати безкоштовні публічні лекції з фотографії в Російському ентомологічному товаристві. Вдалося виявити, що ательє "Фотографія Олександра Ілліча Шпаковського" знаходилося у Петербурзі на вул. Морській, 13. помешкання 12. Отож маємо ще одну петербурзьку адресу Шевченка. Тараса Григоровича називають на цій світлині академіком. Відомі й пізніші репродукції портрета, на яких зображення фрагментарне і наближене до глядача.     

    Третьою (в хронологічному порядку) є світлина Тараса Шевченка, зроблена в Києві 1859 році І.В. Гудовським. Цікавою видається історія цього знімка так само, як і зв’язок Т. Шевченка з фотографом. Іван Васильович Гудовський, уродженець Пирятина, у 1844-1848 рр. навчався у петербурзькій Академії мистецтв, після закінчення якої одержав звання художника історичного живопису і портрета. З Т. Шевченком він познайомився в 1844 р. під час навчання в Академії. Деякий час вони разом мешкали на квартирі. Відтоді їхні приятельські взаємини зберігалися до кінця життя. Повернувшись на початку 1850-х років зі столиці, Гудовський оселився в Києві, де став одним із найкращих київських фотографів. Під час останнього перебування в місті (1859 р.) Тарас Шевченко жив у нього на квартирі. Саме в цей час (7-15 серпня 1859 р.) і були зроблені дві світлини. На одній із них Т. Шевченко зображений з палицею та повстяним капелюхом у руках в інтер’єрі з фікусом і плющем. Поет, одягнутий у білий костюм, сидить на краю стільця. «Аристократичний» антураж до певної міри сприяв урочистості. Цей портрет в інтер’єрі з фікусом і плющем зворушує сучасного глядача щирою безпосередністю, людяністю, зрештою – непідробною історичною достовірністю.

Текст: О. Шарапа, зав. музеєм "Кобзаря"

Музей "Кобзаря" Тараса Шевченка

Колір - Fix_you_pics

Тарас Григорович Шевченко - його фото, які дійшли до наших часів

    Сучасне шевченкознавство має відомості лише про десять прижиттєвих фотографій Тараса Шевченка. Всі вони випадають на період після заслання, тобто після 27 березня 1858 року.

    Річ у тому, що техніка фотографування в Росії набула широкого застосування в 50-60-ті роки ХІХ століття. Цілком можливо, що до арешту поет не фотографувався взагалі.

    Однією з перших фотомайстерень у Петербурзі була майстерня А.І. Деньєра. Містилася вона в Академії мистецтв. Тому ймовірно, що саме А.І. Деньєр був першим фотографом Т. Шевченка. Можливо, це саме в його ательє було зроблений перший відомий нам фотопортрет Т.Шевченка.

    30 березня 1858 року , тобто, на четвертий день після повернення поета до Петербурга із заслання. Солдатчина підірвала здоров’я, та не зламала духу. «Мне кажеться, что я точно тот же, что был десять лет тому назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась,» − записує він у щоденнику 20.VI. 1857 р.

    Фотографії, які дійшли до нас, зафіксували дорогий нам образ.

    Це – перше відоме нам фото Т. Шевченка. Історія його така. Після повернення із заслання до Петербурга поет мав з’явитися в поліцію. Насамперед йому довелося відвідати управителя канцелярії обер-поліцмейстера І. Таволгу-Мокрицького. «Он принял меня полуофициально, полуфамильярно, − записує Шевченко в щоденнику 29 березня 1858 р. – В заключение он мне посоветовал сбрить бороду, чтобы не произвести неприятное впечатление на его патрона графа Шувалова, к которому я должен явится как к главному моему надзирателю».

    За час подорожі від Ново-Петровського укріплення до Петербурга Шевченко запустив велику бороду. Перед візитом до обер-поліцмейстера він вирішив сфотографуватись із бородою. На фото бачимо Тараса Шевченка у старій благенькій смушевій шапці й кожусі з білими плямами і великою і з великою бородою, про яку він сам писав у листі до І.О. Ускова: «…вдобавок запустил бороду, настоящее помело…»

    Сам Шевченко скептично ставився до своєї першої в житті світлини, та вона була для нього пам’яткою про перші дні перебування в Петербурзі після довгих років заслання.

    Поет згодом (у 1860 р.) виконав з нього автопортрет в офорті.

Текст: О. Шарапа, зав. музеєм "Кобзаря"

Музей "Кобзаря" Тараса Шевченка

Колір - Fix_you_pics

ТОП 10 сучасних авторів

 Українська література дуже багата відомими і талановитими письменника сучасності. Тому пропонуємо вам ТОП 10 сучасних авторів:

1. Сергій Жадан - найпопулярніший улюбленець сучасного читача, музикант, громадський активіст, волонтер. Він пише і віршами, і прозою, його запрошують закордон, вірші беруть за основу пісень. Змушує битися серця всіх людей.

2. Юрій Андрухович - автор романів, поетичних збірок та есе, перекладач. Має премію за Кращий роман Центральної Європи.

3. Оксана Забужко - письменниця поетичних збірок, рпоманів, має літературознавчі дослідження. Має безліч нагород, одна з них за Кращий роман Центральної Європи.

4. Макс Кідрук - письменник, мандрівник, автор популярних романів таких як: "Зазирни у мої очі", "Твердиня", "Жорстоке небо". У 2017 році його твір "Не озирайся і мовчи" визнаний найбільш проданим.

5. Юрій Іздрик - автор числених прозових та віршових творів, композитор, художник. Разом із Юрієм Андруховичем заснував журнал "Четвер".

6. Ліна Костенко - класик української літератури. Інтерес до поетеси винник ще у 60-ті роки і досих пір не зник. У 2010 році українці заново полюбили її не тільки як поетесу, а як письменницю за її роман "Записки укарїнського сумашедшого".

7. Марія Матіос - письменниця-філологиня. Має більше ніж 20 поетичних збірок та романів. За 25 років творчого шляху більшість її творів перекладені іноземними мовами. Є лауреатом Шевченківської премії.

8. Любко Дереш - у підлітковому віці написав і опублікував книгу "Культ", яка подарувала йому популярність серед молоді. Він пише правдиво і гостро про життя, і проблеми сучасної молоді. Його книги перекладені французькою, німецькою, польською, італійсько та сербською мовами.

9. Тарас Прохасько - біолог за освітою, але письменник за покликанням. Найпопулярніший його твір "Непрості". Його книжки занурюють і захоплюють якоюсь особливою атмосферою.

10. Катерина Калитко - українська поетеса, перекладачка, авторка поетичних збірок і прозових творів. Найбльш популярний її твір серед молоді це "Земля загублений", який з’явився у книгарнях ще 2017 року.

Джерело: Шепіт

20 цікавих фактів про відомих письменників

    Всесвітній день письменника відзначають щорічно 3 березня.     Є щось загадкове у тому, як створювалися найвизначніші літературні твори. Кожному з них передує досвід, особливі переживання, емоції й життєві драми.
    У Всесвітній день письменника ділимося цікавими фактами з життя відомих письменників:
    Тарас Шевченко за своє життя написав 237 віршів і поем. Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною проникливістю: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, — сказав батько. — Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде щось дуже добре».
    Леся Українка вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а в 8 років — написала свій перший вірш. Вона знала більше 10 іноземних мов, європейські і слов’янські мови, а також давньогрецьку, латинську.
    Борис Грінченко усе дитинство говорив російською мовою. Але в 11 років він прочитав "Кобзар" Шевченка і порівняв книгу з Біблією. Він свідомо перейшов на українську мову. А в дорослому віці він уклав чотиритомний український словник.
    Найбільше мов серед українців знав Агатангел Кримський — український вчений, письменник, перекладач. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть, із шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови він вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць.
    Марко Вовчок вважають фатальною жінкою української літератури. Вона крутила чоловіками, як хотіла, тримаючи їх у френдзоні. А чоловіки втрачали розум від Марії Вілінської.
    Панас Мирний не любив публічності, а свої твори ховав у ящику для сала, що вберегло їх від знищення під час обшуків жандармів.
    Іван Лозов’ягін мав безліч псевдонімів. Але по-справжньому прижився один — Іван Багряний, який обрав під впливом творів Хвильового. Письменник чотири рази виривався із рук радянської влади й також тікав з-під арешту. Полювання на нього призвело до того, що Багряний завжди мав із собою ціанистий калій. Він носив ампулу у лацкані піджака на випадок, якщо його таки "вполюють".
    Число «13» було фатальне у житті Миколи Хвильового. Тринадцятого він народився і помер.
    З дитинства Ольга Кобилянська вільно володіла німецькою і польською мовами, якими писала свої перші твори. І лише згодом письменниця вивчила українську. І не просто вивчила, а стала видатною письменницею України. Чудовий приклад для тих, хто зараз переходить на українську.
    Іван Франко мав багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко (близько 100 псевдонімів). Він був неабияким ловеласом і вважав, що у поета має бути жінка. В ідеалі — щороку інша. Але проблем з дівчатами у поета не було ніколи. Львів – місто Франка, де він прожив сорок років з шістдесяти.  Він присвячував Львову вірші, був щиро захоплений ним. Можна сміливо казати, що місто Львів - місто Івана Франка.
    Микола Гоголь мав пристрасть до рукоділля: в’язав на спицях шарфи, кроїв сестрам сукні, ткав пояси, до літа шив собі шийні хустки. Гоголь спав сидячи, а писав свої геніальні твори тільки стоячи. До речі, він винайшов перший атракціон. Письменник переробив вітряний млин в колесо огляду і катав на нім селянських дітей.
    Льюїс Керрол-автор «Аліси в країні чудес» був професором математики, поетом і великим вигадником. Він винайшов триколісний велосипед, мнемонічниу систему для запам’ятовування імен і дат, електричну ручку.
    Джек Лондон був першим в історії американським письменником, який заробив своєю працею мільйон доларів. Лондон прожив всього 41 рік, зате працювати почав з 9 років – продавав газети.
    Агата Крісті страждала на дисграфію, тобто практично не могла писати від руки. Всі її знамениті романи були надиктовані.
    Едгар Аллан По все життя боявся темряви. Школа, в якій навчався маленький Едгар, була дуже бідна, і підручників у дітей не було. А винахідливий учитель математики водив школярів на цвинтар, де вони перераховували могили і вираховували роки життя людей. Тепер теми творів Аллана По не так дивують.
    Оноре де Бальзак завжди писав у темряві. А вираз «бальзаківський вік» виник після виходу роману Бальзака «Тридцятирічна жінка» і допускається у відношенні жінок не старше 40 років.
    Чарльз Дікенс був дитиною з важким дитинством. Його батька відправили в боргову в’язницю, а сам хлопчик повинен був працювати, щоб прогодувати сім’ю. Саме тому образи нещасних дітей у Дікенса виходили чудово.
    У Лорда Байрона було чотири домашніх гусаки, які всюди слідували за ним, навіть на громадських зборах. Курйозний випадок стався, коли Байрон навчався в Кембриджі. Він спробував провести в гуртожиток свого улюбленого бульдога, але на той час в університеті щодо собак була сурова заборона. Отримавши рішучу та остаточну відмову, Байрон дуже розсердився і купив прирученого ведмедя. Попри величезне незадоволення адміністрації в правилах, про заборону утримання ведмедів нічого не було і тому з цим фактом керівництву довелось змиритись.
    Марк Твен був другом винахідника Ніколи Тесли, який вважався самою скритною людиною свого часу. Хоча й сам Марк Твен був непоганим винахідником. Серед його розробок ‒ блокнот з відривними листочками для журналістів, шафа з розсувними полками, а також найгеніальніший з його винаходів – машинка для зав’язування краваток!
    Термін «робот» ввів чеський письменник Карел Чапек. Хоча спочатку в п’єсі він назвав людиноподібні механізми «лаборами», але це слово йому не сподобалося. Тоді він перейменував їх у роботів. До речі, по-чеськи вихідне для цього неологізму слово robota означає не просто роботу, а важку роботу або каторгу. Джерело: OP/ua 

10 маловідомих фактів про Лесю Українку

    1. Перші півроку життя Леся провела з батьком – у Ольги Косач після народження доньки розвинулася анемія і вона поїхала лікуватися в Європу. Петро Косач на цей час узяв відпустку і цілком зосередився на опіці над старшим сином Михайлом та Лесею, фактично, врятувавши її від смерті.

    2. У Лесі та Михайла був особливий духовний зв’язок. Їх в родині навіть називали спільним іменем Мишелосіє. Також Лесю часто називали Зея, Зеєчка – за назвою сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), бо вона була тоненька і тендітна, як стебло кукурудзи. В Колодяжному, де пройшло дитинство і юність поетки, вона товаришувала з сільськими дітьми, зустрічала череду, купалася в озері, потайки бігала до лісу, заступалася за селян, якщо худоба чинила шкоду.

    3. З дитинства була допитливою. Читати навчилася в 4 роки, у 5 почала писати драматичні твори, в шість – майстерно вишивала. У 9 років написала перший вірш «Надія» під враженням під враженням від засудження тітки Єлі (батькової сестри Олени Косач) на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. У 12 років переклала Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки».

    Псевдонім «Українка» запозичила від рідного дядька, Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець». Вперше так підписала свої вірші у тринадцять років у львівському часописі «Зоря», а в чотирнадцять опублікувала першу поему «Русалка».

    4. Могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і надзвичайний хист до музики. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Грати вчила спочатку батькова сестра, Олександра Косач-Шимановська, потім – перша дружина Миколи Лисенка Ольга о’Коннор. Але хрест на кар’єрі поставила хвороба – після чергового загострення у Лесі було видалено частину вражених хворобою кісток і дівчинка кілька місяців провела в гіпсі.

    Також Леся прекрасно малювала, зокрема й морські пейзажі, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина Лесі Українки олійними фарбами.

    5. Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською, діти носили народні строї. У Києві початку ХХ століття, коли після вбивства Олександра ІІ почався період реакції, таких родин лишилося тільки три на всю столицю: Лисенки, Старицькі і Косачі. До речі, у 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, мама Лесі Українки, Олена Пчілка проігнорувала заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою.

    6. Леся Українка була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» вона написала за 12 днів. А поему «Одержима» – за одну ніч, перебуваючи біля ліжка помираючого Сергія Мержинського. Загалом повне зібрання творів Лесі Українки становить 14 томів. Найперша ж збірка «На крилах пісень» побачила світ у березні 1893 року у Львові за сприяння Івана Франка – наклад книги тоді був лише 500 примірників.

    7. У ніч з 17 на 18 січня 1907 року на київській квартирі Косачів поліція провела обшук, вилучивши 121 брошуру соціалістичного змісту, що належали переважно братові поетеси. Лесю Українку та її сестру Ольгу заарештували і протримали у відділку ніч. З того часу Леся Українка опинилася під негласним наглядом поліції – навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена була давати заяву поліції. Цензура не раз забороняла її твори – більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії: на Галичині чи в Буковині, які тоді входили до Австро-Угорщини.

    8. Чоловік Лесі Українки Климент Квітка був молодшим від неї на 9 років і теж хворів туберкульозом. Довгий час Леся жила з ним «цивільним шлюбом» – повінчалися вони тільки в 1907 році, під тиском родини. В останні роки підтримувала чоловіка, заробляючи на життя та лікування перекладами та приватними уроками.

    9. Климент Квітка пережив Лесю на 40 років, присвятивши життя збереженню її пам’яті. Вони зблизилися на ґрунті захоплення фольклором, разом бували у фольклорних експедиціях. Сама Леся Українка знала більше 500 народних пісень, і їхнє знайомство почалося з пропозиції записати ці пісні. Пізніше Лариса Косач-Квітка дала 300 рублів на організацію фольклорної експедиції Філарета Колеси, в ході якої були здійснені унікальні записи на воскові валики виступів кобзарів. На одному з таких валиків Климент Квітка записав голос Лесі Українки – цей валик зберігся до нашого часу.

    10. Пам’ятники Лесі Українці є в Києві, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському, а також в Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».

Портрет - це ШІ так "побачив" Лесю